Форум Сваркового

Теми для публікацій та розмов


Чому село так зветься
25 січня 2009 (родом з цього села)

Как спасти село
24 листопада 2008 (уроженец Сваркова)

Питання-відповіді Інтерв'ю Всі записи

1

Ip: 94.50.196.178 Тема: Чому село так зветься

НАШІ ПРАОТЦІ-ПРАБОГИ

З давніх-давен відомо, що вибираючи богів, народи обирають свою долю. Яку долю собі (а отже і нам) обрали наші пращури, яким богам поклонялися, яку віру сповідували? На жаль, на це питання історична наука досі не дала аргументованої і переконливої відповіді. Наші історики без докорів сумління спокійно користуються примітивно перекладеними грецькими джерелами про Папая та Гойтосира або християнськими про рогатого бога Творця Сварога і, по суті, підспівували тим, хто намагався споганити наших Прабогів і нав’язати своїх. Завидющі сусіди з півдня прагнули володіти багатими землями і змальовували тих, хто на них мешкав, дикунами, головорізами та відступниками.

В принципі не виключено, що серед якихось скитських племен щось могло бути подібне по відношенню до ворогів, але коли Геродот пише, що і черепи рідних вони використовували для посуду, це вже занадто. Безсумнівно, тут більше політики, аніж історії. Не можна за чисту монету сприймати і геродотівських богів, бо ясно видно, як перекручено назви, імена та місцевості в його Історії. Сумнівно, наприклад, щоб Папай був богом, хоча сановною особою цілком вірогідно. Саме в такому значенні воно перекочувало за допомогою етрусків на Апенніни до Риму. З Гойтосиром цікавіше. Хто читав Геродота і Біблію, мабуть, помітив, що останньою чимало запозичено в Батька історії. Наприклад, образ мудреця Соломона (в Геродота – Солон), явище воскресіння (в Геродота таке сталося з Арістеєм) і т. д. Не виключено, що і Гойтосир в Біблії ніхто інший як Ной. Аналогічно тому як Ніперборею було перетворено на Гіперборею так і скитського царя Гоя перехрестили на Ноя. Неспроста євреї називають слов’ян гоями. Зараз це має зневажливий відтінок, а колись було навпаки.

Справжні імена наших Богів необхідно шукати в інших джерелах. Торік мені вдалося перекласти Влескнигу, де досить детально описується віра, яку сповідували протягом багатьох тисячоліть древні укри-руси. Це була дивовижна релігія – сонцесяйна і життєстверджуюча. Безсумнівно, вона заважала тим, хто хотів створити кумира в особі людини-царя і нав’язати його масам, щоб за допомогою нього підкорювати світ.

Укри-руси, навіть, не дозволяли собі зображати богів у людській подобі, щоб комусь не закортіло ототожнювати себе з ними. Для них Боги – надприродні явища, вони їм уявлялися певними символами та образами. А самих себе вони вважали синами Божими. Тож хіба могли сини Божі дозволити собі людські жертвоприношення? Ні в якому разі. Називаючи скитів такими, що жертвують богам людей, греки намагалися відвести від себе подібний гріх. Про те, хто насправді це робив, і де, навпаки, можна було врятуватися від смерті в ім’я богів, зафіксовано в самих грецьких мітах. Зокрема, в мітові „Фрікс і Гелла” розповідається, що син царя Беотії Афаманта Фрікс, якого мали принести в жертву, за допомогою золоторунного барана Овена (символу орійської раси) тікає з Греції до Колхіди в Скитію і таким чином рятується від смерті. З цього якраз і випливає, що не Скитія-Горрось практикувала людське жертвоприношення, а Греція.

Досить точне визначення обом релігіям дав дослідник Влескниги Борис Ребіндер: „Греки, уявляючи своїх богів безсмертними, наділяли їх людськими вадами. Це дозволило їм створити дуже цікаву мітологію, яку так знають і люблять на Заході. А боги слов’ян були вищими істотами, позбавленими вад. Тому слов’яни мали не мітологію, а релігію”.

Що ж це за така велична релігія, за що її так нещадно нищили? Що ж то за боги, яких так боялися? Влесова Книга чітко і однозначно дає відповіді на ці питання і не треба, як папуги, повторювати за кимсь різні брехні чи висмоктувати щось з пальця. Звернемося до цього геніального твору

Ми „не мали богів, окрім Вишень і Сварго, а вони суть множества, бо Бог є Один і множествен. І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що мали богів многих. Бо це світло Іру йде до нас, і будьмо гідні Його”, читаємо на д. 30. То не просто Боги, наголошує д. 26, то „суть отці наші, а ми сини їхні”. Їй вторить д. 38А: „Всяк рід мав Щурів і Пращурів, які померли перед віками цими. То їм, Богам, почитання маємо дати, і од них радощі маємо”.

Як бачите, укри-руси не відділяли себе від Богів, вони для них пращури, батьки, а отже вони продовжувачі їхніх справ, вони відповідальні за свої дії перед ними і перед майбутнім. І не важливо, хто з тих пращурів-Богів старший, а хто менший. Бог один, хоч і називають його різними іменами: „щодня до Бога звертаємося, як на світ стає: його ж називаємо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та іншими іменами” (д. 4Г). Наші предки і не намагалися когось виокремити серед них, бо „Якщо ж трапиться якийсь блудень, що захоче порахувати богів і відділити від неба, то вигнаний буде з роду” (д.30), не потрапить він в Ірій, країну своїх пращурів-богів.

І все ж, хто вони наші Боги-пращури?

Богумир або Бог Ум Ір (тобто Бог Ум небесний), ніколи не згадувався раніше як Бог. Але ВК (д. 22) називає його Богом Творцем, чоловіком самої Матері Небесної Слави і батьком родів руських (д.9А), Бог мудрості, який від неба науку давав (д.22), Бог ума або Всевишній розум. Ім’я Бога Ума збереглося в словах колегіум (коло Ума), розум, кумир, дума, гуманність, Умань, в назві етруського міста Руселум. В деяких мовах ум (ом) перекладається як людина – італійське ”ом”, французьке „ль омм”, іспанське „омбре”...

Однак, найавторитетнішим залишається Сварг: „Також і С варг є Отець, а інші суть сини”, відзначається на тій же д. 22. Він саме Небо (сва), бог Т ворець, Бог світла і вогню, бог Пра ви, Я ви і На ви, яких „маємо за істину і ця істина наша переборює сили темряви і до блага веде” (д. 15а). Він також бог шлюбу, бог Роду, бо це „перший Пращур” (15А), „Дід Божий, який тому роду Божеському є началом і всенькому роду криниця вічна” (11А). І не варто тулити до Бога-Творця ріг. В оригіналі Влескниги читаємо тільки Сварг, Сварго, а не Сварог. Показовими щодо цього є назви населених пунктів в Україні: Сваричів, Сваркове, Сваром’я, Свариж, Сварині; прізвища – Сварин, Сваринюк. В жодному з них немає рогів. Роги то до готів та печенігів, вони одягали їх собі на голови і носили в своїх іменах – Германаріг, Алдоріг, Рогволод, Рогніда... Наші ж предки наділяли рогами тільки чортів, а величне та святе у них було: „го, гор”. Наприклад, Святогор з українських билин, Златогор з Боянового гімну і т. п.

Ще ми зберігаємо (пам’ятаємо – С. П .) патаре Дія (Дий-Див), бо той особливим є і стоїть напроти Матері. Був він по приходу до джерел” (д. 30). Отже, Дія – Бог, який „був по приходу до джерел” , тобто, очевидно, до появи життя на землі, коли ще не було чоловіка-батька, коли ще не було такого поняття як сім’я. Він прийшов одночасно з Матір’ю. На сьогодні, на жаль, Дія забутий Бог, хоча в сиву давнину його іменем називалося навіть одне із кримських міст.

Вишень (посланець з вище), як бачимо з д. 30, прирівнюється до Сварго, але на д. 15Б читаємо про нього як про посланця Сварго: „Вишень іде на хмарах до нас і каже: „Діти, городіть град ваш і кріпіть його, бо будете оточені повесні іншими ворогами, і боротьба буде ваша люта та кріпка. Оце Сварг послав мене до вас...”. Вишень також опікується першими двома весняними місяцями.

Дажбо – син Сварго, Творець яйця (життя) і Землі (д. 1), дід і Отець русів (д. 1, 25). Сивий Яр (д. 11Б), „був прадідам нашим і нам є вуха та очі” (д. 12). І навіть Словен, як зазначає Боянів гімн, теж Дажбо:

Князь наш Словен очима сіяє —

влітку Сонечком припікає,

довкруж його кметі витязі Яра —

білі місяці Білоярови!

Як не викидали наших древніх богів із християнської літератури, а все ж дещо можемо знайти і там. Зокрема Іпатієвий Літопис від 1114 р. також говорить про Дажбога як сина Сварго: „Сонце царь, син Сваргов, єжє єсть Даждьбог”. Не раз він згадується і в „Слові о полку Ігоревім”. Дажбо також ототожнювали із Свентовендом, бо дощ. 11А наказує, що „найперше Триглаву поклонятися маємо” і називає Сварга, Перуна та Свентовенда. Але на дощ. 25 автор до Триглава відносить Сварга, Перуна та Дажбо.

Дажбо (або Сивий Яр) удержує в собі Хорса, Влеса і Стриба (11Б), які відповідно опікуються чотирма місяцями посіву та росту, врожаю і скотарства, холоду та морозу, а це зокрема: Вишень – два перших місяці року, Леле – два наступних теплих місяці, Літиць – два жарких місяці літа, Радогощ (буквально – раді гостям) – два післяжнивних місяці, Календо – два місяці, які коло нове дають (сонячне), Кришень – два останніх місяці року. Вони відповідно творять: Білояра (або Ярбога) і Ладо, Купало і Сіниць, Житниць і Вінищ, Зраниць і Овсєниць, Просиць і Студець, Лідиць та Лютець – покровителів 12 місяців року.

Влесу (Велесу-Волосу) особливе шанування. Неспроста йому присвятив свою книгу автор. Він „пристанише сили нашої”, він опікується господарством – пасовищами, врожаями і скотиною, піднімає воєводу Суражієвого (тобто Сонце – д. 3А), а вночі світить (д. 8(2) і приносить дітей на продовження роду (д. 16А). На його честь названі сузір’я Волосожари-Тур і Волопас, від нього пішли волхви, назва першої господарської та адміністративної одиниці Русі – волость і, навіть, скандинавська пророчиця Волюспа та відомий шотландський герой Волос...

Землебог – Бог землі і всього живого на ній. Це інша назва Дажбо, бо знаємо з дощ. 1, що „Дажбо створив нам яйце, що є Світ-Зоря, яке нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбо Землю нашу...”

Свентовенд – Бог, який став Правією і Явією, через якого ми пізнаємо світ і який береже від Нави (смерті). Бог Світла, що уособлює сонячні дні. Він же Суронж (д. 31) і навіть Заребог, бо зірки утримує (д. 11А).

Числобог – той, хто рахує наші дні (д. 11Б).

Мати Небесна Слава – дружина Бога Ума, Мати слов’янських родів. Богиня перемоги, Берегиня, заступниця, захисниця, віщая Птиця: „Ми на землі, як згі, зникнемо в пітьмі, ніби, ніколи не існували на ній, та слава наша дійде до Матері-Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і інших життів” (7Є). Вона ж Магура (мати-гора), Зоря сонця, Зоря Красна, Ясна, покровителька Рожаниць – божеств, які опікуються народженням і людської долі.

Перун – син Дажбо (д. 23), громовержець і Бог боріння (війни) – д. 11А, покровитель дощових днів, переможець засухи. Він же Інтра і Ондере. Його змальовують „златоусим”, але насправді він „златоустий”, бо громи і дощі він пускав устами, а не вусами. Золотовусим був Влес, як покровитель жниварів і пастухів. Перун також покровитель знань, бо автор книги Ілар Хоругин називає його провідником русів по Стезі Прави, яку слід розуміти наукою Божою. Найвірогідніше саме Перун послав людям з неба перші письмові знаки – руни, про що говорить його ім’я: тобто, той, хто передав руни. Неспроста він і злато рунний (д. 11Б), неспроста його також ототожнюють з Інтра, який „Веди знає” (д. 31).

Вік Бога Перуна дуже древній – під іменем космічного велетня Пуруші він згадується в „Рігведі”, якій нараховується до 3-тисяч років. До речі, і старі історії в індуїзмі (по-нашому легенди) називаються його іменем – пуранами.

Вергунь, Вергунець – божество благодатного дощу і датель врожаю (д. 30).

Білобог – уособлює ту половину року, де більше світлових годин, Чорнобог – темних.

Дуб Бог сну, спокою, роздумів і відпочинку.

Сніп – божество сили і єдності (Дідух – дух Дія).

Семург (в оригінальних текстах ВК також Семирегл і Семьарегель) . Нарешті за допомогою Влескниги довідуємося, що Семург-Огнебог – це Бог домашнього (сімейного) вогню і дивно, чому його (як і Бога Ума) ніхто не помічав раніше. Адже це той, хто „гризе дерево і солому та огнекуделицю розвіває вранці, вдень і ввечері” і кому дякували „за сутворені борошно і питво”. Його „єдиного” „зберігали в попелі, а тоді дули, щоб горіло, прийшовши в домівки свої” (д. 31). Семург – прообраз єврейського семисвічника.

Язень – божество відкритого вогню, вогнища.

Борей – Бог північного вітру.

Обідоносиця – божество, яке тримає на когось образу і приносить йому біду.

Распря та Уособиця – темні сили розбрату і підозр.

Жаля, Желя – божество суму, жалю та болю.

Карина – божество покарання, кара.

Горинь – божество горя та плачу.

Яма – Бог смерті.

Мара, Мор – божества, які приносять нещастя, хвороби та голод.

В іменах усіх цих богів – наш дух, наша воля і характер, бо, як зауважував великий український письменник і вчений Іван Нечуй-Левицький, „народ кладе на своїх богів печать своєї національності”. А великий Піфагор (Патагор) наголошував: „Народи формуються за волею своїх богів, але боги відкриваються лише тим, хто до них звертається”.

І про це нам необхідно пам’ятати завжди.

Сергій Піддубний За книгою „Код України-Руси”.

25 січня 2009

Ip: 94.50.196.178 Тема: Чому село так зветься
Юрій Матвієнко, сільський голова с. Сваркове Глухівського району Сумської області
'Сваркове ділиться на три частини. Є в селі Загребелька, Саплинівка й Осередок. Колись таке було, що Загребелька і Саплинівка влаштовували кулачні бої на Осередкку. Ну, тому й назвали село Сваркове, бо там завжди сварились люди'.

Нині в селі не влаштовуються кулачні бої, - каже Юрій Матвієнко, та й сваряться не так часто. Кубізм, відстороненість від життя міста і космізм- те, що сьогодні побачиш у живописі нечасто, якраз і зацікавлює в роботах Олександра Лисенка, - кажуть студенти університетів , які прийшли на відкриття.

25 січня 2009


1


  Закрити  
  Закрити